[iva]

Неділя, вечір. Після завершення дводенної «битви за урожай» душа почала вимагати «моральної компенсації». Вітер (6-7 м/с + негативний прогноз Гісметео) руйнували всі надії. Перебравши в голові всі можливі варіанти, вирішив відвідати одне місце. Одна із проток Дніпра (десь трошки нижче Києва), відділена від основного русла, ну дуже густим очеретом і травою. Сама протока теж поросла травою з окремими локальними ямками. Розрахунок робився на те, що канава закінчувалася здоровою і глибокою ямою з прямим виходом на русло. Перші нирки на виході з протоки показали непогану прозорість до 1,5 м. Проте за добрих півтори години нічого достойного так і не побачив. Поліз у траву. Тут ситуація була краще, прозорість твердих 2 м. На галявинах стояв гарний карась і окунь. Проте, на них не реагував. Десь за пів години виходжу на локальну ямку (ширина метрів 5-6 і довжиною з 20, глибина –3,5-4 м.), починаю обстежувати. По канаві бігає гарна плотва і дрібний лящ. І тут чую ніби ледь чутний звук «ш-ш-ш-шух». «Мабуть когось злякав» подумав. Освітив по колу, пусто. Іду на поверхність, ліхтар не вимикаю, освічує по колу, і тут ніби якась тінь промайнула в товщі води в напрямку виходу з протоки. Ковтнувши повітря, хутко за нею. Довго шукати «привида» не довелося.

Вміст шлунку «привида» розшифрував загадкове «ш-ш-ш-шух» – плотва. Очевидно повечерявши сом ішов на русло.