[brutus]

НА ЗЛОБУ ДНЯ
.- Послухайте, Мойсею. Ви знаєте, як люди вас поважають, ви сказали йти, ми підірвалися і пішли, не питаючи, куди й навіщо. Ми вже рік прямуємо за вами цією пустелею, якої немає їй ні кінця, ні краю. Але сьогодні ми просимо день відпочинку.
– Сьогодні якийсь особливий день?
- Звичайно, сьогодні ж 23 адари – День єгипетської армії. Серед нас багато тих, хто служив. Це важливий для нас день. Ми хочемо його відсвяткувати.
- Але ж це армія фараона! Жорстока, нелюдська армія. Над вами там знущалися, вас же принижували, били. Що ви збиралися святкувати?
- Не узагальнюйте, Мойсею. Ви ж самі не служили, правда? Ви ж більше за адміністративно-господарською частиною? А я 2 роки відслужив. І не аби де, а в обмеженому контингенті єгипетських військ у Нубії. І я вам скажу, що армія – це хороша школа життя, і я пишаюся, що я пройшов цю школу. Отже, Мойсею, оголошуйте привал. Народ хоче свята. А якщо ви не дозволите свято, народ може збунтуватися. І не дай вам ваш Бог, про якого ви нам весь час розмовляєте, побачити єврейський бунт, осмислений, але нещадний.
- Добре, мені треба порадитись із братом.
- Аарон, народ хоче відпочити. Вони просять дозволити їм відсвяткувати День єгипетської армії. Що робити?
- Треба дозволити. Раби люблять свята. А ностальгія – найкраще свято для раба.
- Гаразд, хай святкують. Їм ще 39 років іти. Ми ж з тобою знаємо, що ніхто з них не дійде до Землі Обіцяної, бо "немає рабів раю".
І було свято!
Люди поставили святкові намети, прикрасили їх єгипетськими прапорами, портретами фараонів та фігурками язичницьких божків. По всьому табору звучала єгипетська музика.
Сидячи навколо святкових вогнищ, випиваючи самогон, приготовлений із колючок, і закушуючи смаженою манною, люди згадували, як добре жилося в Єгипті.
- Не треба начхати у своє минуле. Єгипет - велика країна, і там було дуже багато хорошої: безкоштовна освіта, безкоштовна медицина. Відносини між людьми були відкриті, безкорисливі.
- Була впевненість у завтрашньому дні: якщо ти працюєш на пірамідах, то можеш бути впевнений, що тебе у найближчі 300 років ніхто не звільнить. І піраміди не продадуть багатим американцям. "Америки тоді ще не було", - пролунав голос зверху. "Ну, значить, нікому не продадуть"
- А їжа яка смачна була! А пломбір! А пиво ячмінне! Нам цей релігійний фанатик не дозволив пиво з собою взяти. "Квасне", - каже. Ось тепер п'ємо цю полинову бурду.
- А дівчата які були! У мене була подруга-єгиптяночка. Вилита Нефертіті. Так він же й нормальних дівчат не дозволив із собою взяти. Тікали з тим, що вдома було. Ось тепер стирчимо в цій пустелі – без пива, без хліба, без баб.
- А я від простого каменяра дослужився до заступника начальника тресту ПірамідМонтажСпецбуд. Мене сам верховний жрець на рибалку запрошував. У нього був мисливський будиночок на Верхньому Нілі. Як ми там відпочивали.
– І ніхто євреїв не переслідував. Поки цей безумець не розорився: "Відпусти", - мовляв, - "Народе мій", тямущі і не ліниві нормально жили. Хатини у всіх свої були, ніхто не голодував, і сором чим прикрити було. І свята єврейські святкували: Песах, Хануку, Пурім. "Добре вигадувати", - пролунав роздратований голос зверху, - "Песах у вас зараз. Пурім я придумав через 500 років, а Хануку через 1000".
"Гей ви там, нагорі, не заважайте згадувати. Ви щось там диктуєте своєму другові-Мойсею, от і диктуйте, а ми краще знаємо, що ми святкували".
- А до нас на будівництво каналу якось приїхав улюблений співак фараона Йосип Бен-Давід. Який він дав концерт! Годинників 6 співав. І всі слухали як заворожені: і нубійці, і хети, і шардани. І для кожного народу у нього була пісня його рідною мовою. Йосип, до речі, ніколи не приховував свого єврейського походження. У 9-му відділенні концерту заспівав кілька пісень на ідиш. "Не було тоді йдиш!" - благав голос зверху. "Може, і не було, але ми співали. І, взагалі, з ностальгією не сперечаються".
- Іди, співай
І від "Блакитних вогників" багать помчало в чорне синайське небо:
"І знову продовжується бій,
І сердце у грудях тремтить
Осіріс такий молодий,
І юний Рамсес захистить.....