|
Це правдива історія про сейлз-менеджера, який в 1990-ті продавав американське віскі барам в штаті Вісконсин. Справа непроста, тому що на ринку Вісконсину різного віскі було хоч залийся. Тим не менш, щозими наш сейлз примудрявся робити рекордні продажі для компанії. 📈
Він під’їжджав на своєму авто до бару, заходив всередину і починав розхвалювати власнику або менеджеру закладу свій товар (мова йшла про віскі Kessler, яке в той час належало компанії Seagram, а зараз Beam Suntory, втім це неважливо). У відповідь, звичайно, він чув, що в барі подібного добра і так повно, і для пляшки ще одного бренду у них немає ні місця, ні грошей.
Щоб зламати опір, сейлз використовував один і той самий прийом. «Є пропозиція, — говорив він. — Робимо сліпу дегустацію. Наше віскі настільки круте, що я впізнаю його смак серед будь-яких інших. Зараз я принесу пляшку, віддам вам і відвернуся. Ви її відкриєте, наллєте шот, а потім наллєте мені ще кілька шотів будь-яких ваших віскі. Якщо я не вгадаю своє — плачу вам 50 баксів». Тут сейлз виймав і демонстрував банкноту з Уліссом Грантом. «Якщо вгадаю — ви купуєте у мене відкриту пляшку і ще дві». Рідко коли хтось відмовлявся від такого парі.💵
Сейлз вибігав, за хвилину повертався до бару з пляшкою, віддавав її, потім відвертався або взагалі виходив в інше приміщення, далі, коли його кликали, повертався, смакував по черзі всі шоти і завжди безпомилково визначав своє віскі. 😲
Як він це робив? Про це сейлз розповів, коли пішов на підвищення і змінив рід діяльності. Зими у Вісконсині суворі, а пляшки він завжди зберігав у багажнику. Шот із його віскі завжди був найхолоднішим. 😆
|