[kvitka]

О так! В цьому році ми таки потрапили на славнозвісну Козу – слава про неї гриміла давно, але, на жаль, в минулому році обставини завадили мені побачити це знамените дійство.
Скажу одразу – мені сподобалося, хоч не у всіх заходах брала участь. Домінуючою мотивацією було подивитись як брутальні дядьки ловлять тих хижих рибів, ну і якщо повезе, самій спробувати. Для того щоб спробувати треба було залишатись в стані притомності і бадьорості, не спаплюженому всенощними митецькими розмовами і апетитними, але не простими в перетравленні смаколиками. Тому ми мужньо перервали опівночі задушевні посиденьки в гостинних Козацьких компаніях і пішли відсипатись перед виходом на воду.
Trolik з самого ранку хвацько збирав до купи всі необхідні атрибути, із легкістю ілюзіоніста перетворюючи усілякі маленькі коробочки у складні прилади і знаряддя, а місцями навіть човни. Я, як аматор, долучилася хіба що в майструванні бутербродів та заливанні фляг пальним, без якого щуки геть не ловляться. Слово «троллінг» мені давно подобалось через приємні асоціаціїJ, а тепер ще й можу сказати, що такий спосіб лову риби взагалі дуже комфортний . Сидиш в собі в човні, споглядаєш краєвиди, тримаючи вудлище, на кінці бобляється пристібнута штучна рибка в бойовому розфарбуванні (в такому школярки до клюбу ходять). Ніяких тобі складних вузлів, годівничок з невідомими сумішами, хробаків і непростої геометрії закидів (нехай вибачать мене фідеристи). Досить довго ми просто їздили туди-сюди, Trolik слідкував за рельєфом дна, а я ловила щелепу від споглядання за обійстями наших олігархів, слухняно закидаючи вудлище в потрібних місцях. Погода почала псуватись на очах, і я в запаковуванні у дощовики і не помітила, як Trolik вловив першу щучку. Я її уважно роздивилась і в мозку сформувався реальний образ цільового об’єкта (маю сказати, що раніше я щук бачила лише на картинках та наповненими фаршем на тарелях). Потім почалася незвично голосна для жовтня буря, яку ми перечекали на якомусь гостинному острові, де на нас чекав стіл із лавками. Я з подивом відмітила, що пройшло вже майже 4 години, і апетит нагулявся недитячий. Як тільки негода трохи вщухла ми знову вийшли на полювання, і о чудо, майже одразу я відчула що вудлище хитає щось живе і незадоволене. Досить швидко вимотавши жилку я побачила винуватицю цієї гойданки – цільовий об’єкт був вже в підсаку – дуже навіть симпатичний, хоча й відверто малий для перемоги.

Задоволені повертаємось на базу – а тут своєю здобиччю хваляться брати Ісько. Я вирішила з нею попозувати, не розрахувавши вагу моделі . Ну що ж для такого трофею треба трохи підкачатися
Наступний день ми мужньо виходимо з-під ковдри на воду (лаври Іськів не давали мені спокоюJ). Погода просто жахлива – рятують мікродози коньяку . Але на жаль, наша щука вирішила в такий дощ з хати не випливати. Все рівно відчуваємо щось героїчне в цьому дощовому запливі.

А на завершення цього щукофесту на мене ще чекало несподіване позитивне підкріплення – організатори нагородили дипломом «рибачки Соні» (за те що не проспала рибалку) і цілою купою ніштяків від спонсорів. Такі симпатичні дівочі рожеві воблери, і мегапотужний шнурок для вилову справжніх монстрів, ну і корисний гаджет з дрючками з кумедною назвою «кукан» – це слово чомусь страшенно мене смішить.
Всім присутнім дякую за позитивні емоції, організаторам за чудову і душевну організацію (ранковий бульйон був чудодійний), спонсорам за прекрасні подарунки. Переможцям віват !!!
Вихідні пройшли небанально.