[Webmaster]

Діскавері: за линами.

Від цієї медово-липкої серпневої спеки угоріли навіть мої поплавці, що стирчать он де з води "червоними і чорними" боками. За п'ять годин я вже чого тільки не робив. І кормив різними смаколиками, і черв'яка вмочував у всілякі вонявки й олії, і навіть хитре китайське тісто для херабуни чіпляв, але ніякі мої витребеньки рибу із ступора вивести не змогли, а бубона і цимбал із собою не брав, бо не маю... Зневірившись у власних нікчемних потугах, плюнув, натягнув плавки і пішов купатися на чисту воду.
Водичка окутала прохолодою та насолодою. Вона вже вирівнялася за температурою, що знизу, що зверху. А ще місяць тому у саму спеку зверху гріла, а біля дна морозила.
Остудився під водою з головою та й виліз на берег. Дивлюся навпроти стежки у ямчині, вкритій торішнім листям, лежить сірий котисько й очі примружив. Я йому киць-киць, а він лежить на пузі, не шевелиться і весь такий "тіпа я в домікє і кіжітє мнє кісь-кісь".
Ну, думаю, лежи, а я тобі зараз скормлю плоскирку, що на китайське тісто вскочила. Вертаюсь до вудок. Піднімаю садок. А там збоку якийсь суїцидний верховод встряг у вічко - зовні хвіст, голова в садку! Я за того ікряного (!) верховода й мерщій до кицьки. Той сірий лежить біля стежки, сховався як моя онучка: завмер, очі прикрив і наче його ніхто не бачить. Я йому рибку під морду: - На! А він як вирячить дикі очі, та як дремене у хащу, аж гілля затріщало й з дерев посипалося й кущі захиталися - чисто сікач пішов напролом! Я рибку у ямку де звірюга лежала, вкинув, та й мерщій до вудок, бо те діскавері якимсь небезпечним почало ставати...
А перед тим зловив сонячного окуня, невеличкий, але ж першу рибу відпускати, то вдачу рибальську випустити з рук, тому вкинув його до вечора у садок. Через півгодини чую в садку бльовкання почалося і шурхотіння якесь. Заглядаю, а там - змія! Хвіст ще назовні, ним пронирлива тварюка чіпляється за садок, а саме сіро-зелене чудовисько у сітці, скаламутило воду і вчепилося іклами в пузо беззахисної акваріумної рибки, що ширша за рота зміюки разів у п'ять. Звісно, що вилізти крізь вічко із СанФішем воно не може, але настирливо пробує то зробити, створюючи безлад в моїй ідилії спостереження за поплавцями. Я хапаю рогача й давай оте чудовисько шурхати: то ж МОЯ, яка-ніяка, а здобич! Одноголовий горинич з переляку таки ж кинув зніяковілу рибину, і дременув геть під кущі, тіко листя зашурхотіло вслід. У гонитві я роздивився, що то ніяка не змія, а водяний вуж, і заспокоївся. Але рогача не покинув бо той пронира попхався в обхід до мого рюкзака з обідішньою ковбасою і салом. Роздвинув кущі, пошорудів рогачем, аж бачу (!!!) - на листячку в тіньочку ніжиться мій зниклий позавчора у нерівній боротьбі з деревом херабунівський поплавець! Як він залетів проти вітру на десяток метрів від дерева, хто його знає, але ж знайшовся!
Тож історія з необрибленою новою вудкою, карасем і поплавцем на верхівці дерева майже закінчилася. Чому майже? А тому, що рівно у 19:19 на ту ж вудку клюнув єдиний за день карась і дуже емоційно та з великим перекаламутом таки потрапив до моєї підсаки (чи хватки, як воно правильніше).Так коло замкнулося і все втрачене, але з безліччю емоцій, повернулося взад ;-)
Мав 5 днів відпустки, 4 з них провів на риболовлі. Найбільші лини 600 і 700 г, карась - 0,7 л чистих нервів :-)
З Днем Незалежності вас, друзі! Все буде добре, все буде Україна!