[iva]

Начитавшись звітів, народ значить трофеї тягає, а я тут соплі розпустив (донька черговий вірус із садочка принесла). А «жаба душить». Поки хворіли і відлига майже промайнула, а синоптики наобіцяли нові довготривалі морози починаючи з цих вихідних. Лікувався натхненно і сумлінно. З єдиною метою встигнути хоч попірнати.
Їхати збирався як завжди десь нижче Києва, але значно вище «лучшего горада на Земле» (десь так на 4,5 см по карті України вклеєній у мій записник ).
Місце, одна правильна банка з на яку пізньої осені та взимку полюбляє заходить судак. Глибина 3,0 - 3,5 м. Восени заїжджав на неї, але без особливих успіхів. Риби було дуже мало і стояла вона не скільки на самій точці, а на території прилеглій до неї. «Дивно» – подумав я, «В минулі роки тут завжди стояла риба. Мабуть хтось розігнав. Невже якийсь крокодил сюди зайшов?». Від кінець полювання моя думка підтвердилась. Коли вертався до човна на одному з нирків упав на неї, навіть і зреагувати не встиг. Гарний старт. Спробував її пошукати проте дарма її на банці вже не було.
Вчора увечері після роботи, відкупляюсь від дружини цукерками, квітами і обіцянками, швиденько збираюся і я лечу до річки. Вийшов на точку, виставляюсь. Пірнаю опа - прозорість до 1 м на відблиск місцями до 1,5 м. Проте бойовий запал не зникаю, що є то є, нам не звикати. Проте перші десять нирків показали повну відсутність риби. Де ж вона поділась? Не вже щука тут ще досі сидить і нікого не пускає на свою територію. Починаю планомірно обстежувати банку. На одному з країв банки знаходжу кілька ямок вимоїн біля корчиків вщент забиті окунями. «Значить і пастухи мають бути поряд» – подумав я і сходу знімаю на звалі судака. Так ключик підібрали, тепер відпрацьовуємо місце. Заходжу з глибини і йду по краю банки. Через кілька нирків виходжу на промоїну між корчами і упираюся у хвіст, вірніше хвостище… постріл… старт… а далі питання техніки і часу. За кілька хвилин вона заспокоїлась і я поплив до човна.
Ну і нічна фотосесія.