|
Їде гуцул на машині, на повній швидкості. Дивиться – даїшник стоїть. Не гальмує - думає, а не гріх, як зоб’ю москаля. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку горілки, каже:
– Закопайте, вуйку, бо оно самоє на дорогу скочило, я не винуватий.
– Та чом не закопать, сине.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
– Слава Йсу.
Дід обертається:
– Слава навіки!
– А шо, діду, закопалисьте того?
– Тадь закопав…
– Та як закопали, кідь оно туй лежить?
– Йой, синку, забувим майже. Старий я. Зараз закоплю.
Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу:
– Шо єта такоє! Гдє наші люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно, тільки на цвинтарі лампа хитається і чути як гробар лопатою цьвокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже:
– Ізвінітє, а што єта ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
– ТА ТЫ КУРВО ВЛЯГНЕШСЯ ВЖЕ ЧИ НЄТ???!!!
|